ТВОЯ, КОБЗАРЮ, СЛАВА НЕ ВМРЕ, НЕ ПОЛЯЖЕ(сценарій літературно-музичної композиції,
приурочений пам’яті  Т.Г.Шевченка

Звучить пісня В. Зінкевича «Шлях до Тараса»,учень декламує вірш через мікрофон(після слів: «Я не один іду до нього»)

Він зорею сіяє в прийдешнім віку

Сходить хлібом духовним на яр-рушнику,

У розкриллі зелених і заобрійних трас

Височіє над світом великий Тарас

Ведучий 1

  І знову, як і щорічно, у цю весняну пору починає наша Україна день новий із Шевченковим іменем. Та чомусь не всі ще хочуть збагнути, що наше минуле, теперішнє і майбутнє – це його Доля, Муза і Слава.

Ведучий 2

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

200-річчю від дня народження великого Кобзаря України присвячується!

(звучить «Заповіт Т.Г.Шевченка» у виконанні Б.Гмирі).

Учень1

Народився Шевченко 9 березня 1814 року.

У старій хатині

В кріпака колись,

В тихий день весняний

Хлопчик народивсь

Учень 2

У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі.

Він ягнята пас.

(Виходить мати)

Мати

Як гірко, як нестерпно жаль

Що долі в нас нема з тобою…

Ми вбогі, змучені раби.

Не знаєм радісної днини,

Нам вік доводиться терпіть

Не розгинать своєї спини.

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі.

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

(Пісня про матір)

(Мати цілує Тарасика в голову і йде)

Тарас (малий)

Там матір добрую мою,

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

             (А ми малі були і голі),

             Не витерпів лихої долі,

             Умер на панщині!.. А ми

             Розлізлися межи людьми,

             Мов мишенята.

(Тарасик порається на подвір'ї, входить Ярина з вузликом у руці)

Сценка «Тарас і Ярина»

Ярина: Я на хвилинку забігла до тебе.

Тарас:  Спасибі, Яринко, хоч ти мене не забуваєш.

Ярина: Тарасику, а в тебе є малюнки? Покажи.

Тарас:  Добре, тільки, тобі, сестричко (показує дощечку з малюнками). Ось  

               наша хата.

Ярина:  Дуже схожа. Невже це ти сам? А чого ж на дощечці?

Тарас:   Паперу не було. Дяк не давав. Обіцяв учити малювати. А …! Хіба

               йому болить голова за мене? Тільки п’є та шмагає мене різками.

Ярина: І зараз? (Тарас киває головою). Та хай йому грець. Вертайся додому.

Тарас:  А там що?

(На сцені з'являється дорослий Шевченко, читає «Мені тринадцятий минало». Іде в один бік сцени, а з іншого виходять Тарас-підліток з Оксаною)

(Тарас дорослий читає під музику)

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

(Сценка «Тарас і Оксана»)

Тарас(підліток). Оксаночко, ти у вінку – найкраща за всіх панянок  у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підковками.

Оксана. Справді, із срібними?

Тарас. Так, і ще й із золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана.  Ще ні в кого таких не було!

Тарас.  А в тебе – будуть!

Оксана. За що ж справимо?

Тарас. Одіб`ємось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках вгадаю, що це ти ідеш, Оксаночко.

Оксана. Я без тебе, Тарасе, – нікуди не піду.

Тарас. А я втечу до тебе, Оксаночко, звідки завгодно

Оксана. А як закують? А як у кайдани закують тебе, Тарасе? Мій вінок до тебе припливе. (Знімає вінок і дає Тарасові.)

Тарас. Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде.

Оксана. Якщо річки не буде, все одно віночок цей докотиться до тебе через гори, байраки, долини.

Тарас: Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

Оксана: А чого? Не помирили?

Тарас: Ні, не те: буду там учитися на маляра.

Оксана: О? Так уже годі на кобзаря – підеш на маляра?

Тарас: Років зо два буду малярем!

Оксана: А що це таке – маляр?

Тарас: Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів – дерево, схотів – хату, а схотів – козака.

Оксана: Ти бач! Он воно що!

Тарас: Зароблю грошей – поставлю хату з віконницями. Віконниці розмалюю лілеями, або барвінком, а на дверях… ех! Козака змалюю на стіні. (Пауза) Тебе змалюю та й дивитимусь на тебе.

Оксана: (підходить ближче). Таке вигадаєш! Бідний ти, Тарас, у тебе й сорочка не біла.

Тарас: А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронько моя вечірняя»?      

Оксана: (тихенько). Ну то й що?

Тарас: Гарна ти! Немає кращої за тебе!

Оксана: На всю Кирилівку?

Тарас: І на всю Кирилівку, і на весь білий світ!

(Взявшись за руки, діти виходять. Звучить лірична мелодія)

Шевченко дорослий виходить на середину сцени і читає

      Ми вкупочці колись росли,

      Маленькими собі любились.

      А матері на нас дивились

      Та говорили, що колись

      Одружимо їх. Не вгадали.

      Старі зараннє повмирали,

     А ми малими розійшлись

     Та вже не сходились ніколи.

Ведучий 1

Ясне і чисте почуття дитячого кохання проніс Тарас через усе життя. Дорогим ім'ям Оксана називав він героїнь своїх творів – найкращих українських жінок.

Ведучий 2

Ішли роки… Роки поневірянь, пригнічень, знущань… Але, мабуть, Шевченко народився під щасливою зорею, як казала колись баба-повитуха. 22 квітня 1838 року став найщасливішим днем у житті Шевченка – його було викуплено з кріпацької неволі. Було йому 24 роки

Ведучий 1

Починався Шевченко-поет з балад «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Русалка», «Лілея». Хто не знає цих чудових творів? Уже в тих ранніх баладах відчувається рука великого майстра.

(Інсценізація балади «Тополя»)

1-й ведучий.

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила - не спинила.

Пішов та й загинув... –

Минув і рік, минув другий –

Козака немає;

Сохне вона, як квіточка, -

Ніхто не спитає.

«Чого в'янеш, моя доню?» -

Мати не спитала.

За старого, багатого

Нищечком єднала.

Мати.

Іди, доню, -

Не вік дівувати.

Він багатий, одинокий –

Будеш панувати

Донька.

Не хочу я панувати.

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала.

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають.

А дружки поплачуть:

Легше мені в труні лежать.

Ніж його побачить.

1-й ведучий.

Не слухала стара мати.

Робила, що знала, -

Все бачила чорнобрива.

Сохла і мовчала.

Пішла вночі до ворожки.

Щоб поворожити:

Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?

Донька.

Бабусенько, голубонько.

Серце моє, ненько!

Скажи мені щиру правду -

Де милий серденько?

~ Коли нежив чорнобривий.

Зроби, моя пташко.

Щоб додому не вернулась...

Тяжко мені, тяжко!

Там старий жде з старостами...

Скажи ж мою долю.

Ворожка.

Добре, доню; спочинь трошки...

Ось на тобі сего дива!

Піди до криниці;

Поки півні не співали.

Умийся водою.

Випий трошки сего зілля -

Все лихо загоїть..

1-й ведучий.

Пішла, вмилась, напилася.

Мов не своя стала.

Вдруге, втретє, та. мов сонна,

В степу заспівала:

Донька.

Плавай, плавай, лебедонько.

По синьому морю.

Рости, рости, тополенько.

Все вгору та вгору!

Рости тонка та висока.

До самої хмари.

Спитай Бога, чи діжду я.

Чи не діжду пари?

Рости ж, серце-тополенько.

Все вгору та вгору...

(виходить за сцену).

1-й ведучий.

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля дива наробило -

Тополею стала.

Не вернулася додому.

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока –

До самої хмари...

(Пісня «По діброві вітер виє»).                                                                                        Ведучий1                                                                                                                            З того часу Тарас Шевченко навчається в Академії художеств. Багато читає, стає надзвичайно інтелегентною людиною. Пам'ятним стає для нього 1840 рік: виходить збірка поезій «Кобзар».

Ведучий 2

У кожного - свій Шевченко, бо всяк вибирає в його спадщині те, що йому найближче. Всяк бере у Шевченка стільки, скільки здужа. Всяк пише про нього так, як може. Ось як бачить і відчуває його поетеса Жашківщини Ольга Чорна

Ольга Чорна

КОБЗАР

Цю книгу вкотре я читаю,

Гортаю ніжно сторінки,

Знайомі образи зринають,

Ідуть до мене крізь роки...

Ось мила серцю Катерина

Знеславлена іде селом,

І крихітку голубить сина,

СердешнІ :горе вам обом!

Пастух-хлопчина до води

Жене ягнят на водопій,

Зазнає лиха та біди

По наймах,в стороні чужій...

Людськії долі,розпач,туга,

Ненависний до болю трон,

Пихатих паничів наруга

І волі вистражданний сон...

Кріпаччини гірка сльоза

Лягла у книгу наболіло,

І правди пристрасна ріка -

У думах з відчаю тремтіла.

В степу далекім Україна

В солдатськім серці не вмирала,

Як вбога наймичка,єдина,

На свого сина виглядала...

Ведучий2

Цього ж року за свою картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» поет був удостоєний срібної медалі другого ступеня

Ведучий 1

Однак, незважаючи на радісні події, життя на чужині гнітило Шевченка. І ось після довгої розлуки він відвідав рідну Землю. І що ж побачив Тарас Григорович в Україні?

Шевченко(молодий)

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається — кращого немає

Нічого в бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

Аж бачу, там тільки добро,

Де нас нема.

В лиху годину,

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село...

Аж страх погано

У тім хорошому селі:

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

(Виходить дід)

Дід

Ех, Тарасе, не доведуть до добра тебе такі вірші

Тарас

А що мені буде?

Дід

У москалі оддадуть.

Ведучий 2

І таки віддали Тараса в солдати

Ведучий 1

Співець-патріот Тарас Шевченко і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, вилити там своє горе. Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків – у багатьох творах.

(Сценка «Шевченко й Муза»)

Шевченко (молодий)

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

З глибини сцени чути голос Долі:

Оренбург, Кос-Арал…

І в снігах, і в пустині…

Ти вже каєшся, сину?

Шевченко (молодий)

О ні, я не каюся, Доле!

О ні, я не каюсь, Вкраїно!

За тебе Голготу страшну відбуваю.

«Караюсь, мучуся, але не каюсь!»

(Виходить Муза в довгій вишиваній сорочці, з розпущеним волоссям та розкішним вінком з польових квітів на голові. Тихо звучить мелодія пісні «Зоре моя вечірняя»)

Читець (на фоні мелодії)

Муза й на засланні не покинула поета. Тихенько входила вона до брудної казарми і дарувала Тарасу натхнення.

(Муза повільно скидає вінок і вдягає його на голову поету )

Шевченко (звертаючись до Музи)

Моя порадонько святая!

 Моя ти доле молодая!

 Не покидай мене. Вночі,

 І вдень, і ввечері, і рано

 Витай зо мною і учи,

 Учи неложними устами

 Сказати правду. Поможи

 Молитву діяти до краю.

………………………………….

«Караюсь, мучуся, але не каюсь!»

Учень

Десять літ пробув Шевченко

На солдатській службі

І з казахами в їх краю

Жив у щирій дружбі

Учень

І писав вірші в неволі,

Кликав рвать кайдани,

Вірив, що народ вкраїнський

На ворога встане.

Учень

За Тарасом стежили,

Все забороняли,

За писання й малювання

Жорстоко карали.

Ведучий 1

Серпень 1857 року. Шевченко вийшов з ненависної солдатської казарми на волю

Учень

Повернувсь Тарас з неволі

Вже хворим додому,

Але пісню, але душу

Не продав нікому.

Ведучий 2

Початок вільного життя… Зустріч з друзями, відпочинок.

Учень

Йшов до тебе, йшов я, Україно,

Довго йшов і все-таки прийшов,

Бо люблю тебе одну незмінно,

Бо у мене в жилах твоя кров.

Учень

Вірив,що вернуся неодмінно,

Бо рідніш землі я не знайшов.

Йшов до тебе, йшов я, Україно,

Довго йшов і все-таки прийшов.

(пісня «Україно»)

Ведучий 1

Мріяв Тарас одружитися, обовязково на бідній дівчині, кріпачці, мати сімейний затишок, дітей, оселитися в рідній Україні. Йому було всього 47 років

 Шевченко (молодий)

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насажу.

Поси́жу я і похожу

В своїй маленькій благодаті.

Ведучий 2

Та не судилося йому, великому й безсмертному, пізнати звичайне людське щастя. Випурхнуло воно з рук поетових сполоханою пташкою.

Ведучий 1

Стільки справ ще було попереду! Стільки надій! Але знесилений у тяжкому засланні, Шевченко не міг подужати хворобу, яка немилосердно підкралася до нього. Петербург, 10 березня 1861 року.

Учень

Вдихнув повітря. Взяв ковток води,

Можливо, силу він йому поверне.

І, ще не відчуваючи біди,

Ступив по сходах у свою майстерню.

Учень

Там – пензлі і мольберт, там стільки справ,

Там – люди, - жити, жити неодмінно.

Він болісно всміхнувся і… упав –

Тобі на теплі руки, Україно!..

Учень

Помер Тарас…

Неволя підрубала сили,

Зашуміли сумно-сумно

По Славуті хвилі.

Учень

Попливли Дніпрові хвилі

Аж у синє море,

Всьому світу гомоніли

Про велике горе.

Учень

Затужила Україна,

Плакала немало,

Як ховала свого сина,

Кобзаря ховала.

Учень

Слухайте, слухайте слово,

Слово живе Кобзаря!

Лине воно над світом

За океани і моря

Учень

Він заповів нам жити

У вільній новій Україні,

Він заповів любити

Ниви свої і гаї.

Учень

Він заповів не забути

У  вільній сім'ї співця,

Голос поета віщий

В наші ввійшов серця.

Учень

Шевченко наш.

Він для усіх століть,

Як Прометей для України,

Візьмімо його вогню!

Хоч крихітку візьмімо,

І нас вже не поставлять на коліна!

Шевченко(малий)

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі

Шевченко (підліток)

Наша дума, наша пісня

 Не вмре, не загине...

 От де, люди, наша слава,

 Слава України!

Шевченко (молодий)

І мене в сем’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

(Звучить «Заповіт»)

Ведучий1

Тож нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти мову народу, його звичаї, його пісні й пронести все це через віки.

Ведучий 2

Нехай вогонь його душі (учитель запалює свічку) запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу.

Пісня

Учень

Минають весни, пройде літо,

За осінню прийде зима.

Тарасу не дано старіти,

Для нього старості нема